Перша панельна дискусія

«Політична участь жінок у прийнятті рішень: реагування на безпекові виклики, зміцнення стійкості та згуртованості громади міста Києва»

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу (депутатська фракція політичної партії «Європейська солідарність»):

‒ Війна продемонструвала надзвичайну стійкість українських жінок та їхню здатність брати відповідальність. Водночас існує ризик, що після війни роль жінок у суспільстві може знову звузитися. Саме тому важливо, щоб участь жінок у владі сприймалася як природна норма, а не формальність. Попри те, що жінки в Україні дедалі впевненіше беруть на себе нові ролі, ми й далі продовжуємо боротися за те, щоб нас чули. Тому що від жінки чого чекають? Вона має бути одночасно жорсткою і дуже людяною. Вона має бути стратегічною, але і чуйною. Вона має бути рішучою, і водночас обережною. І найголовніше, вона не має робити помилок, бо якщо чоловік робить помилки, це просто помилки. А якщо жінка робить помилку, то це означає, що жінки не справляються. Але навіть маючи ширшу присутність жінок у процесах ухвалення рішень, ми ще маємо добитися того, щоб наші думки і пропозиції лягали в основу цих рішень… Стосовно гендерної політики. Ми пройшли той час, коли це було суто про кількісне представництво. Наш головний пріоритет зараз ‒ це про «заякорення» впливу і продовження впливу того жіноцтва, яке вже сьогодні є в інституційному представництві, але також і гарантії того, що й далі ми не просто будемо боротися за свої голоси і можливість бути почутими, а будемо визначати те, як рукається держава у найрізноманітніших царинах.

Алла Шлапак, депутатка Київської міської ради, перша заступниця голови Постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку (депутатська фракція політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»):

‒ Після прийняття Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» багато років поспіль не було створено реальних дій і механізмів. Сьогодні саме ми наповнюємо його змістами, створюючи механізми, руйнуючи стереотипи щодо гендерної політики, перетворюючи це на державну політику та імплементуючи гендерну рівність в абсолютно всі сфери забезпечення життя держави і громади. Це важливий елемент, і про це не треба забувати, що насправді навіть за ці 20 років існування цього Закону зроблена велика робота… Гендерна рівність ‒ це не формальність і не декларація. Це конкретні механізми, рішення та політики, які роблять допомогу людям більш справедливою, доступною та людиноцентричною. Особливо сьогодні, коли війна ставить перед громадами нові виклики та виявляє нові категорії вразливості, які потребують уваги й підтримки. За кожним рішенням, програмою чи статистикою мають залишатися видимими люди ‒ постраждалі родини, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, жінки, чоловіки та діти, які потребують не «ручного режиму» допомоги, а справедливих і людиноцентричних політик підтримки… Саме через взаємну підтримку, партнерство та готовність чути одна одну ми можемо досягати реальних змін. В першу чергу, я хочу сказати всім, підтримуйте одна одну. Тому що підтримка жінки жінкою – це найбільший виклик у реалізації і розбудові гендерної політики.

Мирослава Смірнова, депутатка Київської міської ради, голова депутатської фракції політичної партії «УДАР»:

‒ Сьогодні жінки у політиці ‒ це про відповідальність та стабільність в умовах війни. Про вміння поєднувати роботу та турботу про сім’ю, бути професіоналками та чуйними лідерками. Важливо визнавати роль жінок у суспільно-політичному процесі, але при цьому розуміти, наскільки часто складним є кар’єрний шлях жінки… Не треба чекати на чиєсь «дякую» чи зовнішню підтримку. Добре, якщо вона є. Але якщо немає ‒ шукай мотивацію та опору всередині себе: будь жінкою і ламай стереотипи… Нам треба навчитися не тільки бігти, нам треба навчитися і зупинятися. Цілеспрямовано знаходити цей час кожен день, зупинитися і поговорити з собою. Не забути ті мрії, які стояли перед тобою, не забути цілі, які стояли перед тобою. Я за те, щоб ми розвивали поняття сестринства. Не просто на словах. Щоб ми навчилися долати свої внутрішні перепони і тягнутися одна до одної за підтримкою і допомогою, адже разом ми можемо гори перевернути… Я пишаюся тим, скільки у моєму оточенні є професіоналок, лідерок, захисниць. Такі заходи є платформою для підтримки, безпечним середовищем, де ми можемо обговорити виклики, труднощі, болі, знайти потрібні слова та обмінятися досвідом.

Олена Говорова, депутатка Київської міської ради (депутатська фракція політичної партії «Слуга народу»), заступниця голови КМДА:

‒ Наша молодь ‒ вона зовсім інша. Молодь Незалежної України ‒ вона активна, емпатична, креативна, вона не боїться ставити незручні питання, помилятися, розуміє цінності. Вона піднімається і йде до своєї мети ‒ і це дуже-дуже важливо. На сьогодні Київ є беззаперечним лідером саме у розвитку молодіжної політики: більше мільйона молодих людей беруть участь у різноманітних заходах та ініціативах. А волонтерство – це той феноменальний рух, в якому наша молодь дуже активна, допомагає і військовим, і внутрішньо переміщеним особам, і людям старшого віку… Перед нами є виклики. Ми всі розуміємо, що є відтік молоді: деякі поїхали через безпекові умови, хтось поїхав за освітою, а хтось ‒ за кар’єрою. І наше завдання створити їм умови саме тут ‒ у Києві, в Україні ‒ для того, щоб вони повернулися і розбудовували, відновлювали нашу країну, створювали інновації, сучасну екологію, новітні системи розвитку нашої країни. Щоб Київ був саме тим містом, де кожна молода людина, дівчата та хлопці, ‒ всі відчували свою цінність та відповідальність і всі бачили своє майбутнє в нашій країні.

Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі «ОПОРА»:

‒ Для мене столиця – це, насправді, велика надія і серце України. Коли ми провели останнє дослідження щодо міграції, я побачила цікаву картину. Київ – це єдине місто, яке має позитивне сальдо притоку громадян, зважаючи на небезпеку в зоні бойових дій або наближених до лінії бойового зіткнення містах. Київ, на відміну від багатьох міст України, в період повномасштабного вторгнення, є економічним магнітом… Лідерство ‒ це також і про вміння ставити собі непрості завдання і реалізовувати їх в найскладніших умовах. У мирний час лідерство має зовсім інший вимір і вияв. Ми змушені реагувати на те, що маємо повномасштабну війну, і необхідно діяти у надзвичайно контроверсійних умовах. Те, що у нас жінки в Києві служать чи водять автобуси і тролейбуси – і є в тому числі наслідком цього зовнішнього виклику. Насправді, чого найбільше бояться українці і чому тікають до столиці? Найбільше бояться окупації – 68%. Люди здатні і вже можуть жити під обстрілами, але вони не уявляють своє життя в умовах окупації. Страх окупації змушує людей їхати. І їдуть до Києва не лише тому, що це столиця, а тому, що тут краще забезпечена протиповітряна оборона і питання безпеки. Якщо керівництво міста, в тому числі жінки-лідерки, думають про людський капітал як можливість для розвитку столиці навіть в умовах війни, необхідно реалізувати всі можливі заходи безпеки, щоб столиця використала цей момент наявності людського капіталу для швидкого розвитку і розбудови.